|
|
|
|
.: Бібліотека :. |
|
Звіт гравця Хочу сказати одразу – гра мені сподобалась. І, не дивлячись на те що вона виявилася дещо не тією грою на яку я збиралася, все одно було класно. Так сталося що готувалася я до гри в анонсі якої було сказано: “Изучаем мифы, обряды, легенды, сохранившиеся этнографические материалы. И... играем. За основу берутся "Лісова Пісня" Леси Украинки и "Тіні забутих предків" Михаила Коцюбинского, но на этой основе строится чуть ли не научная база по этнографическим и историческим материалам... Быт людей - как неотъемлемая часть жизни... Цель игры - побывать в сказке. Чтобы было красиво, интересно и немножечко страшно. Плюс вживую изучить потрясающе красивый и практически неизученный кусок нашей культуры. Материалов у меня ОЧЕНЬ много, за зиму можно их перекопать и великолепно всем подготовиться. На действительно высоком уровне, с пониманием происходящего. ” Про гру я дізналася ще в грудні місяці, коли готувалася до гри “Різдво в Бабаях” в Переплутті, тоді й вирішила – хочу, і буду. Зимою намагалася підбити на неї своїх одноклубівців, та нажаль не вийшло, а з весни почала шукати деінде, доки не напросилася до Батюшки з Матушкою (власне тому й заявку подала досить пізно), які сприйняли гру такою ж як і я. Ідея мені дуже сподобалась, а оскільки я завжди цікавилась українською культурою, то вона стала для мене великим поштовхом, аби більш серйозно підійти до вивчення цього питання, і нарешті здійснити мрію про власну вишиванку (не куплену, а зроблену власноруч). Тому й вийшло так, що більше ніж півроку я вишивала собі сорочку (з моєю “великою любов’ю” до вишивання це неабиякий подвиг) і майже нічого не читала крім українських книжок. Не можу сказати що це все було даремно, навпаки, дізналася багато цікавого, а “знання ж за плечима не носити”, та й в житті все знадобиться. Але можете собі уявити як мене вибило з колії, коли я побачила людських дівчат у коротких спідничках, а то й бозна в чому які весь вільний час проводили біля шинку або й у ньому (взагалі то за звичаєвим правом це велика ганьба: можуть і ворота дьогтем обмазати і навіть косу обстригти) Також дуже здивувало ставлення до релігії, та ще при всіх наданих матеріалах. Склалося враження, наче всі чекали що батюшка у розвиваючийся рясі з хрестом в одній руці і з кадилом в іншій має бігати по лісу і рятувати всі згублені душі, які, власне й не хотіли бути врятованими. Особливо вразила дівчина яка прийшла до нас в першу ніч просити помочі у порятунку сестри від перелесника, не знаю хто то був (було темно), але фраза “Я ладна навіть похреститися, аби врятувати сестру”, остаточно вивела священика з себе (власне, виходить, що дівчина прийшла закласти свою душу, хоч і Богові, але все одно неприємно) Додав “жару” й водяник, який на Купала вимагав аби його похрестили, бо ж він води не боїться, навіть і свяченої. З Купала також вийшло якось дивно – при наданих посиланнях (на яких і наш клуб непогано попаcся при підготовці до свята) було доволі неприємно бачити необізнаність з традиціями святкування одного з найвідоміших і найулюбленіших (особисто мною) народних свят. А потім, вночі, чути як від вогнища долітає пісня «Лента за лентою набої подавай» (хоча сама пісня мені дуже подобається, та ще вона чудово збігалася зі спогадами Злиднів про 41-й рік). Доречі, зі Злиднями якось незручно вийшло, спочатку не зрозуміли що то за чудасія в хату лізе, а поки вони представилися то хлопці відбили у них всіляке бажання повторювати спробу. А у нас потім були проблеми з залишками їжі і ми посилали хлопців шукати Злиднів аби їм те все згодувати, але ті вже не ризикнули повертатися :) Отже так сталося, що поїхавши на одну гру я потрапила одразу на дві. Одна, внутрішньокомандна, по народним звичаям, з тими ж таки борщами і варениками, приготування яких теж відігрується, з піснями та родинними відносинами. А друга вже з усякою «чортівнею», яка неабияк оживляла нашу «сіру буденність», навіть, може, не так своїми каверзами, як вже самим своїм існуванням. Здається досить не погано як на перший виїзд. |
 |
|
